Події, новини та голос спільноти

Приготуванням. Четвер був першим днем «обов’язкової маци» — хліба без дріжджів. Саме так історично розпочинався період святкування юдейської Пасхи: «Першого дня Опрісноків, коли приносили пасхальну жертву, Його учні говорять Йому: Де Ти хочеш, щоб ми пішли приготувати пасху, аби Ти спожив?» (Марка 14:12).

Для учнів «приготувати пасху» означало знайти приміщення і подбати, щоб там не залишилося жодної крихти звичайного дріжджового хліба чи закваски. Це також означало купити і заколоти у храмі ягня, після чого приготувати святкову вечерю: спекти його на вогні, підготувати мацу, гіркі трави, вино та харосет (солодку пасту з горіхів, фруктів (фініків, яблук) і прянощів, яка є обов’язковим атрибутом пасхальної трапези вже близько трьох тисяч років). Усі ці клопоти зайняли більшу частину дня. Але коли день поволі відступив під владою ночі, вони зібралися разом.

Вмиванням ніг. Як це часто буває, ніхто з учнів і не подумав, що їхнє традиційне прилягання за столом вимагає гігієни — чистих ніг. Про цю «рабську» роботу подбав лише Ісус. Цим вчинком Він подарував величний принцип лідерства не лише учням, а й усім мудрим світу: сьогодні концепція «слугуючого лідерства» (Івана 13:1-17) стала ключем до успіху найсучасніших корпорацій, хоча часом вона залишається «вимираючим видом» серед пасторів, дияконів та духовних керівників.

Ісус показує, що справжній лідер — це слуга, який не шукає влади чи почестей, а готовий служити навіть у найпростіших і часом принизливих справах. Лідерство — це не домінування, а смиренне ведення за собою через приклад любові та жертовності. Саме такою Ісус задумав Церкву: спільнотою служіння, де кожен готовий допомагати іншому без очікування винагороди чи визнання. Вмивання ніг також вчить взаємної покори, що є основою єдності у Христі.

Кульмінацією. Викривши зрадника (Мт. 26:20-25), Ісус наприкінці вечері знову звернувся до прісного хліба та вина: «Потім узяв хліб та, подякувавши, розламав і дав їм, кажучи: "Це є тіло Моє, що за вас віддається. Чиніть це на згадку про Мене"» (Луки 22:19). «Потім узяв чашу, подякував і дав її учням, кажучи: "Пийте з неї всі, бо це кров Моя, кров Нового Завіту, яка проливається за багатьох для прощення гріхів"» (Матвія 26:27-28). Так народилася нова, християнська Пасха: хліб і вино стали видимими знаками добровільної смерті Ісуса. Ми робимо це «на згадку» про Нього, проголошуючи Його смерть, аж поки Він прийде.

Той четвер запам’ятався також застереженням про зраду, яке не допомогло Петру (Лк. 22:31-34), прощальною бесідою, під час якої прозвучала нова заповідь (Ів. 13:34-35), великою молитвою Ісуса (Ів.17) та смертельною боротьбою в Гетсиманському саду (Мт. 36-46). Усе це тримає Церкву і сьогодні. Ми бережемо встановлення того четверга, бо воно варте вічної пам’яті: як пасхальне ягня мало померти задля визволення з єгипетського рабства, так Ісусові належало померти, щоб звільнити людство від рабства гріха. «Чиніть це на згадку про Мене» (Луки 22:19) — якщо християнин зрозумів, серйозно сприйняв і вірно виконує цю заповідь, то він точно тримається і решти Ісусових уроків четверга.

‍

Сьогодні у мене був дуже незвичайний день.

Розпочався він біля Вітфагії. Вранці двоє чоловіків прийшли до нашого селища і почали відв’язувати мене та мою матір. Мій господар та ті, що стояли поруч, запитали їх: «Що ви робите? Нащо осля відв’язуєте?» На це вони відповіли просто: «Господь потребує його». Я не знав, хто це — Господь, але господарі одразу нас відпустили.

Потім сталася подія, яка змінила все: ці люди поклали на мою спину свій одяг, і на мене сів Чоловік. Мені було дуже страшно, адже на мене ще ніколи в житті ніхто не сідав! Добре, що мати була зовсім поруч — це заспокоювало моє тремтяче серце.

Я повіз цього Чоловіка з Оливної гори донизу, в напрямку великого Єрусалима. А навколо було неймовірно багато людей. Я виріс у маленькому селі і ніколи не бачив такого натовпу. Люди вибігали назустріч, зрізали гілки з дерев і стелили їх разом із власним одягом прямо мені під копита. Усі вони щось радісно вигукували.

Мені було дуже цікаво: хто ж це такий сидить на мені? Виявилося, це цікавило не лише мене. Весь город заговорив, питаючи: «Хто це такий?». Я намагався триматися ближче до матері й ворушив вухами, щоб нічого не пропустити. Навколо лунало: «Це Пророк, Ісус із Назарета Галілейського!», «Благословенний Цар, Який іде в Ім’я Господнє!». А діти та дорослі співали: «Осанна Сину Давидовому! Мир на небі і слава на висотах!»

Я не все міг збагнути, але зрозумів головне: я везу Когось надзвичайно важливого. Я навіть трохи запишався своєю ношею…

Люди в натовпі згадували якогось Лазаря. Казали, що Той, Хто сидить на мені, викликав його з гробу і воскресив із мертвих. Я чув це на власні вуха від тих, хто бачив це диво на власні очі.

Коли ми вже спускалися з гори й місто відкрилося перед нами, сталося те, що мене вразило: я відчув, як Той, Хто сидів на мені, затремтів і заплакав. Він дивився на золоті мури й казав: «Якби ти зрозуміло хоч у цей день, що потрібне для твого миру! Тепер же це сховано від очей твоїх. Адже прийдуть на тебе дні, – і твої вороги оточать тебе валом, візьмуть тебе в облогу, тіснитимуть тебе звідусіль, поб’ють тебе й твоїх дітей у тобі, не залишать каменя на камені в тобі, бо не зрозуміло ти часу своїх відвідин!» Я не розумів цих слів, але мені стало невимовно сумно. Стало шкода і Його, і цих людей, що так щиро раділи навколо.

Ось так ми підійшли до величезних мурів Храму. Там цей незвичайний Чоловік зійшов з мене. З моєї спини зняли одежу. Він рушив далі, у двір Храму, і весь натовп пішов за Ним.

А я знову залишився просто віслюком. Мені стало трохи самотньо, бо я встиг звикнути до Його лагідної присутності. Але добре, що моя мати була зі мною. Ми виконали те, що було призначено.

‍

P.S. Незвична розповідь, яку ви можете використати як історію для ваших малят сьогодні перед сном. Хоча і не зі слів віслюка, але записано згідно з Істиною.

‍

Урочистий вхід Ісуса Христа до Єрусалима

Учні пішли та й зробили, як звелів їм Ісус. Вони привели до Ісуса ослицю й осля, і одежу поклали на них, і Він сів на них. І багато народу стелили одежу свою по дорозі, інші ж різали віття з дерев і стелили дорогою. А народ, що йшов перед Ним і позаду, викрикував, кажучи: «Осанна Сину Давидовому! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Осанна на висоті!» (Матв. 21:6-9)

І коли Він наблизився, і місто побачив, то заплакав за ним, і сказав: «О, якби й ти хоч цього дня пізнало, що потрібне для миру тобі! Та тепер від очей твоїх сховане це» (Лук. 19:41-42).

Свято урочистого входу Ісуса Христа до Єрусалима – це особливе свято

Воно говорить про славу Ісуса як Царя, Месії і Господа, і, водночас, воно пов’язане з Його скорим приниженням, стражданнями і смертю, за якими буде слава воскресіння.

У тих подіях, які ми згадуємо під час цього свята, – радість і сльози, поклоніння і нерозуміння.
Учні Ісуса, паломники і мешканці Єрусалима радіють і славлять Ісуса, а Сам Господь, приймаючи це поклоніння, плаче.

Люди поклоняються Ісусові як Царю, але не розуміють ні того, Хто Він є, ані того, що чекає їх у майбутньому.

Людство з тих часів не змінилося. Люди і зараз радіють під час християнських свят і поклоняються Ісусу – так, як розуміють. Але більшість із них насправді не знає, Хто є Ісус, і не розуміє, чому і для чого Він іде в Єрусалим. Більшість із сучасних людей, які сьогодні в натовпі поклонників Ісуса, коли постають перед вибором, знов і знов обирають Варавву. І зовсім мало тих, хто думає про Божий гнів і Божий суд, що чекають все людство і їх особисто в майбутньому.

Брати та сестри у Христі Ісусі, всі спасенні смертю і воскресінням благословенного Царя, Який прийшов в ім’я Господнє! Ми маємо бути серед тих, хто славить Господа і вклоняється Йому – бо Він гідний цього. Ми маємо також бути з Ісусом і, разом із Ним, плакати за цей світ, за всіх людей, які досі не розуміють, що потрібно для їхнього миру і спасіння.

‍

Для здійснення Своїх планів Бог і далі шукає вірних:

«Радій, сповнена благодаті! Господь з тобою…» (Лк. 1:28)

Марія стривожилася — пише євангелист. Але, здається, не через появу ангела, а через… його слова. У цих словах чулося щось більше: не просто незвичне звернення, а голос Самого Бога. Бо так до людини може звернутися лише Серцезнавець. Чуючи такий голос, ти не помилишся.

Писання не перелічує заслуг Марії — воно дуже просто підкреслює інше: вибір дівчини з Назарету — це виключно Божа вільна і незаслужена милість.

Відповідь Марії: «нехай буде мені за словом твоїм» — це не просто про послух, це про сміливість. Вона приймає покликання, яке виглядало дуже підозріло для людей і болісно для її нареченого. Але саме ось цей неймовірний послух з віри робить її гідним прикладом для наслідування на всі часи.  

Так було і є: бути обраним Богом — не означає жити без труднощів. Це означає мати силу проходити через них без нарікання. Благодать — це не про комфорт. Це про внутрішню силу (яка від Духа) нести свій хрест.

Як це стосується нас? Марія явила Ісуса світові, народивши Його у Вифлеємі. Ми ж покликані являти Його сьогодні у наших містах і селах коли вірою носимо Христа в серці й відкриваємо Його світові через любов і добрі справи. Бо наш час категорично потребує Спасителя Ісуса.

‍

Майже кожен із нас хоча б раз вживав або чув від інших фразу, що починається словами: «Я ніколи не…».

Це могло бути сказано жартома чи легковажно, а могло стосуватися чогось серйозного і глибокого – внутрішніх страхів, переживань, болю. Наше «ніколи не» може дійсно справджуватися, але досить часто і порушуватися, бо, як люди, ми слабкі та немічні.

Андрій Савич: Добра новина для нас, що є Бог, Який теж говорить Своє «ніколи».‍

Пастор Андрій Савич на підставі тексту Євреям 13:5-6 розважає про Боже «ніколи не», яке впливає на наші страхи та болі, зцілює рани, підбадьорює в служінні, додає впевненості в житті.

Озираючись на пройдений шлях Ірпінської біблійної семінарії, ми з вдячністю бачимо Божу вірність у кожному етапі нашої історії. Водночас ми усвідомлюємо відповідальність за сьогодення і глибоко усвідомлюючи нашу залежність від Господа дивимось в майбутнє.

У короткому відео:

Веніамін Бринза, проректор ІБС з фінансово-адміністративної роботи, про історичний контекст, у якому відбувалося заснування нашої семінарії та починала формуватися її ідентичність.

Андрій Книжник, проректор ІБС з навчально-виховної роботи, про цінності, які визначають сьогодення нашої семінарії, про бачення сучасної біблійно-богословської освіти, ключові програми, викладачів та студентів, вплив семінарії на помісні церкви.

Микола Романюк, ректор ІБС, ділиться баченням майбутнього семінарії, розповідає про наші стратегічні плани, перспективи та покликання в служінні.

У цьому відео Олександр Бокоч розмірковує про те, як залишатися вільним духом, навіть перебуваючи в «ув’язненні» життєвих обставин. На прикладі апостола Павла він пояснює, що справжня свобода приходить через розуміння свого Божого покликання.

5-6 березня в Ірпінській біблійній семінарії відбувся відкритий курс «Біблійна душеопіка дітей підлітків: служіння серцю» за участю досвідченої фахівчині Катерини Кіндєєвої.

Сьогодні багато братів і сестер у наших церквах із великим ентузіазмом служать дітям та підліткам, проводячи для них різноманітні заходи та навчальні програми. А от щодо питання душеопіки дітей та підлітків, то варто зазначити, що більшість лідерів потребує спеціальної підготовки та допомоги. Саме з такою метою наша семінарія організувала для студентів і випускників факультету християнської освіти та для всіх охочих лідерів дитячого та підліткового служіння з різних церков України відкритий курс «Біблійна душеопіка дітей і підлітків». Слухати курс можна було наживо та онлайн, і загалом до нього долучилося майже 90 братів та сестер із дванадцяти областей України, а також з-за кордону – з Іспанії та Німеччини.

Викладачка курсу Катерина Кіндєєва має 18-річний досвід роботи в освітніх закладах (вихователь, асистент з інклюзивної освіти, психолог), протягом 15 років вона звершує служіння з підлітками та молоддю. Катерина пройшла навчання в Christian Counseling & Educational Foundation (CCEF): біблійне душеопікунство та викладання . Наразі вона надає підтримку дітям і підліткам у християнській школі та практикує біблійну душеопіку.

Катерина Кіндєєва:

"Для мене стало чудовим відкриттям те, що душеопіка дітей і підлітків – це не просто якась робота для них назагал, а це точкова діяльність, яка дає нам можливість дотикатися саме до їхніх сердець. І це неймовірно дивовижно і захопливо!"

Душеопіка дітей і підлітків зовні часто виглядає нескладною, але насправді дитячі служителі та лідери стикаються з цілою низкою духовних, емоційних і практичних викликів. Сучасні діти й підлітки, церковні й нецерковні, зростають у дуже складному суспільному й культурному контексті: досвід війни та втрат; потужний інформаційний тиск; цифрова залежність; викривлене поняття ідентичності, незалежності та самостійності; тривожність; депресивні переживання; сімейні конфлікти; булінг тощо. І в цих умовах біблійна душеопіка наших дітей і підлітків набуває особливої ваги. Та без богословського і практичного розуміння душеопіки лідерові складно правильно реагувати на такі виклики.

Саме з цієї проблематики почала свої лекції Катерина Кіндєєва: "Сьогодні в наших церквах проводиться багато різних заходів та навчальних програм для дітей і підлітків. І зазвичай це навчання терапевтичного або моралістичного сприйняття Бога – тобто все зосереджене на тому, як діти та підлітки мають поводитися та які моральні якості мати. Проте, ми, як церква, як дитячі лідери та служителі, покликані до більшого й глибшого, а саме:

• навчити дітей і підлітків мислити по-біблійному;
• «одягнути» їх у біблійні істини;
• показати, що вони є частиною Божого творіння;
• показати, як Євангелія працює в реальному житті;
• відповісти на актуальні, часто болючі, питання та проблеми, з якими стикаються діти й підлітки, і показати, як боротися зі своїм гріхом і встояти у спокусах. Усі ці питання і охоплює біблійна душеопіка.

Під час викладання курсу «Душеопіка дітей і підлітків» Катерина Кіндєєва акцентувала увагу слухачів на ключових відмінностях між методологією психології та біблійною методологією. Вона також показала, які інструменти психології все ж можуть застосовуватися в біблійній душеопіці. Окрему увагу викладачка приділила місцю Євангелії у вихованні. Загалом учасники курсу почули багато практичних порад, пропрцювали конкретних вправ та отримали чимало біблійних інструментів, які надалі допомагатимуть їм не лише коригувати поведінку дітей та підлітків, але й пояснювати, ким вони є перед Богом, говорити до їхнього серця та вкорінювати його біблійно.

Катерина:

‍«Ми з вами, як біблійні душеопікуни, маємо бути загострені на тому, щоб усі методи, які ми використовуємо, були чітко для того, щоб представити дитину перед Богом, а не просто для того, щоб зробити їй добро, як зазвичай діє психологія».

Служіння дітям і підліткам, особливо їх душеопіка, – це важливе і водночас складне покликання. Від людей, які цим займаються, окрім щирості, вимагаються духовна зрілість, глибоке знання Писання, сформований християнський характер і практичні навички душеопіки.

Ірпінська біблійна семінарія має програми, які допоможуть дитячим і підлітковим служителям поєднати богословські знання з практичним служінням. Тут ви навчитеся і глибше розуміти себе, і справжнього біблійного наставництва.

‍

‍

Під час лютневої сесії студентки факультету християнської освіти (група ХО-32) проходили педагогічну практику з методики проведення уроків християнської етики в загальноосвітніх закладах. Другий рік поспіль така практика проходить на базі Ірпінської християнської гімназії.

Для кожної студентки семінарії це особливий і неповторний досвід, адже саме під час цієї практики теоретичні знання застосовуються в реальному шкільному середовищі.

Олена Куць:

«Саме в реальному середовищі вчитель вчиться відчувати клас, розуміти емоційний стан дітей, знаходити індивідуальний підхід. Саме така практика змушує виходити з зони комфорту задля досягнення мети».

З перших хвилин перебування в гімназії наші студентки одностайно відзначили щирість та відкритість учнів. У деяких випадках саме ця тепла реакція дітей, їхні обійми допомогли нашим сестрам подолати хвилювання перед проведенням уроків.

Тетяна Кузьменко:

«Дуже вразила відкритість дітей. Ми зайшли у 3-й клас, і діти, які ще не знають нас, почали нас обіймати. Це дуже допомогло зняти хвилювання і напругу».

Окрім удосконалення навичок проведення уроків християнської етики, практика в реальному середовищі допомогла нашим студенткам виявити, з якими викликами може стикатися учитель. Наприклад, брак часу на підготовку презентацій та матеріалів безпосередньо перед уроком; необхідність ретельно підбирати переклади Біблії, якими користуються діти; мовні помилки та неточності у формулюваннях через стрес та хвилювання; часові обмеження.

Кожна зі студенток залишилася дуже задоволеною практикою в гімназії, а також усі вони зробили певні висновки та самоаналіз.

Ольга Швороб:

«Проводити такі уроки варто і важливо. Тому що ми наочно бачимо, як це відбувається, відчуваємо на собі всі умови викладання. Я зрозуміла, що у викладанні мені потрібно багато в чому удосконалюватися».

‍

Надія Шпак:

«Раджу всім наступним групам пройти таку практику. Це по-справжньому показує, що і як діти сприймають. А ще доводить, що методи, які нам викладали, справді працюють. У нас була можливість побачити уроки одна одної і запозичити багато цінних ідей і підходів до викладання».

Група ХО-32 щиро дякує своїм викладачам Галині Болдиревській та Ірині Мулько за настанови, підбадьорення, конструктивні зауваження.

Від імені нашої семінарії ми вдячні адміністрації Ірпінської християнської гімназії та її вчителеві Даниїлу Бандурі, які посприяли в проведенні практики наших студентів.

24 лютого 2026 року, у четверті роковини початку повномасштабної війни росії з Україною, наша семінарія об’єдналася в спільній молитві з усіма українцями, звершуючи прохання до Бога за нашу державу. Ми підносимо молитви за воїнів, які мужньо стоять на захисті свободи та незалежності України, за їхню силу, витривалість і збереження життя.

Також молимося про Божу милість і захист для всього українського народу, про мир, відновлення та утвердження справедливості на нашій землі. Нехай Господь благословить Україну, укріпить серця й дарує надію в час випробувань.

Микола РОМАНЮК, ректор Ірпінської біблійної семінарії:

"Навіть коли б не розцвіла смоківниця, і не було б ягід на виноградній лозі, навіть якби на оливковому дереві бракувало маслин, і поле не принесло б їжі, я радітиму в Господі, веселитимусь у Бозі, моєму Спасителеві!" – говорить Авакум (3:17).

Друзі, це не про оптимізм і це навіть не про позитивне мислення. Авакум приніс крик до Того, Хто тримає шторм у Своїх руках. І він прийняв рішення: жити сповна всупереч усім життєвим обставинами.

Що, друзі, нам, українцям, робити посеред нашого шторму ось на пʼятий рік повномасштабного вторгнення?

По-перше, крик до Бога – це нормально, коли навкруги багато закликів триматися, мислити позитивно, але вони вже не працюють. Ми не повинні робити вигляд, що нам не болить. Ми можемо приносити свої питання Богові: страхи, втому, біль, розчарування.

По-друге, друзі, запамʼятайте: Боже мовчання не означає Божу відсутність. Авакум не одразу побачив результат. Але Бог залишається суверенним над усією історією. Так і сьогодні. Бог не втратив контролю ні над історією світу, ні над історією України.

По-третє, віра – це справді спосіб життя. Праведний житиме вірою – означає, що віра повинна проявлятися у твоїх і моїх щоденних рішеннях, у нашому характері, у ставленні до людей.

А ще, мусимо радіти в Бозі!

‍

Мабуть, немає у християнському світі людини, яка не знає, хто такий апостол Петро. Цей особливий учень входив у коло найближчого оточення Господа Ісуса і був свідком багатьох подій Його життя. Імʼя цього апостола змінив Сам Ісус Христос, тому що мав для Петра певну мету.

Проректор ІБС Андрій Книжник розглядає життя, характер і служіння цього Божого чоловіка з особливого ракурсу – Петро: ухилянт чи герой? – і пропонує прослідкувати за динамікою змін, що відбувалися в серці Петра.

Отож слідкуймо за тим, як Господь фомував цього апостола, побачмо його шлях від учня, який зазнав падіння через страх, до зрілого пресвітера Єрусалимської церкви і автора кількох соборних послань.  

Андрій Книжник:

«Я хочу, щоб ми побачили, як часто наші найтяжчі випробовування неодмінно будуть благословенними, коли ми свій погляд повернемо на Христа».

‍

15 лютого 2026 року Ірпінська біблійна семінарія відзначає 35-літній ювілей!

Це особлива подія не лише в історії нашої семінарії, вона важлива і для історії всього євангельського братства України. За минулі три з половиною десятиліття сотні випускників нашої семінарії стали пасторами, головами обласних об’єднань, засновниками нових церков, проповідниками, місіонерами, викладачами, капеланами та керівниками різних інших напрямів служіння в церквах та навчальних центрах ВСЦЄХБ.  

Протягом 35-ти років семінарія, без перебільшення, залишається «кузнею» служителів, як колись сказав про неї перший ректор Олексій Гаврилович Бринза: «Ірпінська семінарія – це свого роду кузня з підготовки служителів для помісних церков і викладачів для духовних навчальних центрів євангельсько-баптистського братства України».

Семінарія ніколи не існувала відірвано від помісних церков. Вона завжди мала тісний звʼязок з ними, відгукувалася на їхні потреби, адаптувала програми навчання. Саме цей зв’язок допомагав семінарії зосереджувати своє служіння не лише на освіті, а й на практичному служінні.

Початок шляху

З настанням незалежності в нашій країні відкрилися можливості для вільного поширення Євангелії та богословської освіти. Тогочасні церкви стрімко зростали, поповнюючись новонаверненими віруючими, служіння розширювалося, створювалися нові церкви, і все це вимагало більшої кількості підготовлених служителів. Відповіддю на цю нагальну потребу і стало створення Ірпінської семінарії.

Рішення про створення семінарії було прийнято у грудні 1990 року на Всеукраїнському зʼїзді ЄХБ. За пропозицією Духонченка Я. К., тогочасного голови Союзу ЄХБ України, зʼїзд затвердив кандидатуру ректора семінарії – Олексія Гавриловича Бринзу, який на той час протягом пʼятнадцяти років звершував служіння старшого пресвітера по Запорізькій області. Невдовзі, за сприяння Голови Всеукраїнської Ради ЄХБ Коменданта Г. І., під семінарію була придбана будівля в місті Ірпені. Вона знаходилася поруч із Першою Ірпінською церквою ЄХБ.

Офіційною датою заснування Ірпінської біблійної семінарії вважається 15 лютого 1991 року. Того дня відбулася посвята перших 57 студентів на навчання за програмою «Пасторське служіння» і була звершена молитва благословення за навчальний процес.

Із спогадів Роберта Провоста, експезидента місії СЄТ, яка є спонсором семінарії від часу її заснування:

‍«Моє перше відвідання семінарії відбулося у лютому 1991 року. Перших абітурієнтів відбирала комісія, що складалася з 25 обласних пресвітерів під керівництвом Якова Духонченка. Понад 50 братів проголошували короткі проповіді, потім проходили співбесіду. Після кількох екзаменаційних днів члени комісії однодушно вирішили прийняти на навчання усіх тих братів. Ми вірили, що Господь попіклується про все необхідне для початку семестру».

Протягом кількох перших років існування наша семінарії мала кілька назв: Київська духовно-просвітницька семінарія (1991-1993), Київська богословська семінарія (1993-1997) і, нарешті, Ірпінська біблійна семінарія (з 1997 року теперішній час). Назва «Ірпінська біблійна семінарія» прижилася серед церков нашого братства і серед наших студентів, які своїм служінням намагаються виправдовувати біблійну спрямованість навчання.

Ірпінська семінарія була задумана не просто як навчальний заклад, а як місце формування особистості служителя: служителя, глибоко вкоріненого у Слово Боже і відповідального перед Богом і церквою.

Голова ВСЦЄХБ Валерій Антонюк, випускник першого набору пасторського факультету нашої семінарії,  під час одного з урочистих випусків відзначив:

‍«У стінах семінарії відбувається дуже важливий процес – тут Бог відновлює наш розум, змінює наш внутрішній світ, збагачує знаннями, преображає характер. І все це робиться з метою поширення Слова Божого, звіщення Імені Господнього. Та величезна  кількість студентів, що вже вийшли на ниву служіння, – це дуже важливі люди в нашій Україні, тому що ми живемо в час, коли надзвичайно швидко поширюються знання і церкві потрібні навчені люди, щоб вчити інших».

Партнери

Завдяки чудовим Божим служителям Якову Духонченку та Олексію Бринзі від самого початку семінарія отримала благословення від Союзу ЄХБ і під Божим керівництвом визначилася зі стратегічними партнерами.

Керівництво Союзу ЄХБ завжди прихильно ставилося до нашої семінарії. Так, свого часу Григорій Комендант сказав: «За Ірпінську семінарію ми спокійні, тому що ваше керівництво піклується про правильне біблійне навчання своїх вихованців».

Ми дякуємо Господеві за наших багаторічних партнерів і спонсорів. Зокрема завдяки вірній і незмінній підтримці Словʼянського Євангельського Товариства семінарія має чудову матеріальну базу і задовольняє всі потреби навчального процесу. Ми вдячні президентові й професорам Мастерс Семінарії за молитовну підтримку, за допомогу у формуванні тодішніх навчальних програм та започаткування бібліотечного фонду (лише перший їх внесок у 1992 році складав 3 тисячі книг). Пастор Джон Мак-Артур свого часу свідчив: «Я постійно молюся за цю семінарію, ще з того часу, коли це була лише ідея її засновників».

Ми памʼятаємо й цінуємо допомогу найперших спонсорів: двох бізнесменів – з Мічигану та Північної Кароліни, які завдяки радіопередачі Джона Мак-Артура почули інтервʼю Роберта Провоста про семінарію, і потім протягом багатьох років жертвували на потреби ІБС; церкву Благодаті міста Лос-Анджелеса; спеціальний «Фонд віруючих США»; місію СЕНД Інтернешенл та інших людей і церкви.

Програми і викладачі

У лютому 1991 року історія навчального процесу семінарії починалася з однієї групи студентів пасторської програми і з однієї аудиторії. Про ту найпершу сесію згадував свого часу один із перших викладачів, американський професор Ричард Мейхью:

‍«У лютому 1991 року я з Робертом Провостом та ще двома викладачами Мастерс Семінарії прибули в Україну. Засніжений Ірпінь нагадував казкову країну… Я викладав тему про Духа Святого. Майже 60 братів розміщувалися в одній кімнаті, призначеній на 20-30 місць. Незважаючи на те, що температура на вулиці сягала -17, під час лекції доводилося відчиняти вікна. Усі ті брати стали дуже дорогими для мене, вони мали величезну спрагу до пізнання Біблії».

Сьогодні в семінарії функціонує дві магістерські, пʼять бакалаврських і вісім сертифікатних програм. Проте дають освіту і виховують студентів не програми, а особистості – це керівники і викладачі семінарії. Усі вони не лише фахівці у своїх дисциплінах, у першу чергу вони служителі, які подають студентам приклад посвяченого Богові життя. Тому сьогодні ми з вдячністю згадуємо всіх керівників та викладачів нашої семінарії, і дякуємо за кожного –  від тих, хто першими ступили на цю ниву, і до тих, хто лише нещодавно підхопив естафету освітнього служіння.

Ми вдячні нашим трьом ректорам, кожен із яких свого часу вніс або продовжує нині вносити свої духовні, інтелектуальні та фізичні сили у збудування семінарії, у набуття нею авторитету, у формування її позиції.

Ректори ІБС:

Видавнича діяльність

Важливою складовою служіння Ірпінської Біблійної Семінарії протягом багатьох років була її видавнича діяльність. Усвідомлюючи потребу церков у духовно-повчальній літературі, наша семінарія видала понад двадцять книг, які були поєднані у дві серії під загальними назвами: «На допомогу служетелеві» і «Пасторські настанови».

Понад 20 років семінарія видавала журнал «Наші дороги», який подавав богословські дослідження, проповіді та духовно-напучувальні статті викладачів, цікаві інтервʼю, висвітлював навчальний процес, студентське життя – загалом відображав життя і дороги, якими Господь вів нашу семінарію.

Прототип для інших освітніх закладів

З Божого благословення Ірпінська семінарія стала зразком для створення нових духовних освітніх закладів. Так, за участі випускників ІБС були засновані кілька Регіональних біблійних коледжів в Україні, а також свого часу були засновані Біблійні школи в Уфі, Ашкелоні та Тбілісі, Біблійний коледж у Баку, Біблійні інститути в Бєльцях та Кишиневі.  

Філії в Україні та за кордоном

З 2020 року ІБС почала поширювати межі свого служіння, створивши ряд своїх філій в Україні й за кордоном. Це дозволило зробити біблійну освіту ще більш доступною для членів помісних церков, особливо в умовах повномасштабної війни. Завдяки цим філіям наша семінарія може розширювати свій вплив і підтримувати українські церкви.

Вірність у часи випробувань

35-літня історія нашої семінарії – це не лише історія зростання, це й історія випробувань. Ми стикалися і з кризами, і з невизначеністю, і зі складними обставинами. Особливо гострі виклики постали в умовах війни. Проте, з Божої ласки, служіння семінарії не припинялося. Навіть коли це потребувало додаткових зусиль, керівництво семінарії знаходило для студентів зручні формати навчання. Труднощі лише більше загартовували нашу семінарію і зосереджували на суті її покликання – служити людям та триматися істини.

Ким ми є сьогодні

Сьогодні Ірпінська Біблійна Семінарія реалізує 15 освітніх програм, за якими навчаються 670 студентів. За роки служіння підготовлено майже 4000 випускників, що звершують служіння в Україні та за її межами. Філії семінарії активно діють в Україні – у Миколаєві, Умані, Полтаві та Хотині, а також у Польщі – у Варшаві та Ґданську.

Від початку створення наша семінарія обрала своїм девізом слова з Книги Йова: «Трималась нога моя коло стопи Його, дороги Його я держався й не збочив» (Йов. 23:11). І 35 років служіння – це свідчення нашої вірності Богові на цьому шляху.

Ректор Микола Романюк:

‍«Сьогодні, дивлячись у майбутнє, ми не змінюємо нашу мету: формувати покоління служителів, які будуть вірно служити на збудування помісних церков, які у швидкоплинний світ будуть нести незмінну Добру Звістку про спасіння в Ісусі Христі усіма можливими шляхами».

‍

Слава Богові за пройдений шлях! У день свого 35-ліття Ірпінська біблійна семінарія  – це міцна, дружна спільнота, яка дякує Богові за минуле, вірно служить сьогодні і довіряє Йому своє майбутнє.